ЦІНА ЧУЖОЇ ВІЙНИ
15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Це день пам»яті про сумнозвісні події війни в Афганістані та інших країнах, вшанування усіх воїнів- інтернаціоналістів. Напередодні цієї дати учні Станіславчицького НВК зібралися на годину пам»яті, щоб згадати часи, коли молоді люди тодішнього Радянського Союзу і України в тому числі йшли воювати на смерть… Та віддавали свої життя вони зовсім не за рідну землю. Молоді українці тоді не відали, що багато з них ніколи не повернеться додому, поклавши голови на чужині. В цей день присутні віддали шану мужності та героїзму воїнів-афганців і їхніх побратимів, які виконували свою непросту місію в більш як двадцяти країнах світу, усім, хто брав участь у локальних війнах та у врегулюванні воєнних конфліктів за межами нашої держави. З кожним роком все далі історія відділяє нас від вогняних часів афганської війни. Але час непідвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі. Година пам»яті «Ціна чужої війни» була присвячена тим, хто пройшов Корею, В»єтнам, африканські країни, Сирію, Єгипет, країни Латинської Америки , Афганістан, Югославію, Кавказ. Чи бувають у війнах переможці? Навряд, бо війна – це смерть, яка забирає в людини найдорожче – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серце в тих, хто безвинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши на ній рубців, – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга, – неможливо. Афганська війна назавжди залишиться брудною і неоголошеною. А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі,у війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і біль афганських втрат. Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок. Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців з нашого села: сільського старости Бакуменка Івана Дмитровича , Орла Олександра Віталійовича,Броварського Олексія Миколайовича, Дядю Петра Григоровича, Бакуменка Віктора Івановича, Данилка Дмитра Івановича, Поповича Олексія Миколайовича, Коломійця Миколи Анатолійовича ( на жаль, покійного). Найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять. На жаль, сьогодні через підступність північного сусіда Україна перетворилася на сумнозвісну «гарячу точку». На захист рідної землі, використовуючи бойовий досвід наших воїнів-інтернаціоналістів, мужньо стали учасники АТО, серед яких жителі нашого села: Тарасенко Ю.О., Товстоног В.В., Єфімчук В.І., Косачов В.В., Атаманенко С.І, Косован Ю.В., Бугайчук В.Г., Карбівничий О.І.,Шаповал Р.О.,Никитюк А.М., Слабошпицький О.М., Суходольський В .В. Цим людям пощастило- вони вижили і в разі потреби знову готові стати на захист рідної землі.І все ж дуже хочеться надіятися, що історія не повториться і справдяться слова
О, Україно! Ніжно пригорни усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни, не чули щоб ніколи звук гармати.
Володимир Бойко, учитель історії Станіславчицького НВК
