Минуло 5 років, як війна забрала нашого земляка Сергія Івановича Лифаря
7 серпня 2019 року минає 5 років, як в зоні антитерористичної операції загинув воїн – прикордонник Лифар Сергій Іванович. Він народився 17 лютого 1969 року в селі Матусів. Вчився у місцевій школі №2, а 9 і 10 класи закінчував у школі №1. За час навчання в школі виявив себе здібним, вихованим, дисциплінованим учнем, навчався добре, мав зразкову поведінку, був активним у громадській роботі. В період літніх канікул працював в колгоспі «Комуніст», за що неодноразово нагороджувався цінними подарунками. Зі шкільних років користувався авторитетом серед своїх товаришів та вчителів. Брав участь спортивних змаганнях школи та району, за що неодноразово був нагороджений грамотами та дипломами. Після закінчення школи вирішив бути військовим, адже зі шкільних років мріяв про цю професію. Не вступивши з першого разу до військового училища, Сергій Лифар пішов служити в армію. Був відмінником бойової політичної підготовки, за що нагороджений грамотами та цінними подарунками. Після закінчення служби Сергій Іванович залишається в армії на надстрокову службу. Служив чесно і добросовісно, за що його помітили і запропонували скласти екзамени екстерном на офіцера. Перед виходом на заслужений відпочинок Сергій Лифар служив в селищі Оршанець в навчальному центрі підготовки спеціалістів захисту кордону рідної України.
Але сьогоднішня війна, що точиться на сході нашої держави, не втримала справжнього патріота своєї Батьківщини - вирішив йти боронити Батьківщину й Сергій Лифар. Згодом вояки-прикордонники будуть розповідати, як він по-батьківськи у незвичній для них бойовій обстановці піклувався про кожного зі своїх підлеглих. У найнебезпечніші хвилини офіцер був разом з ними. І тоді, коли їхня колона 7 серпня потрапила під шквальний обстріл бойовиків. Цей день став останнім днем життя прикордонника Лифаря Сергія Івановича і чорним четвергом ні з чим незрівнянного горя його мами, дружини, доньки, сина, рідних, друзів і колишніх однокласників. Колись, ще на строкову службу, проводжало Сергія ледве не пів Матусова, а в останню путь, у Вічність, – з усіма військовими почестями разом з прикордонниками, за християнським звичаєм провела земляка вся Шполянщина.
У вічність ідуть молоді люди, які б могли багатьма справами примножити славу нашої рідної України, та, на жаль, сьогодні віддають своє життя. Сергій Іванович загинув за вільну Україну, за мирне життя, тож дуже хочеться, щоб його смерть не була марною і, нарешті, закінчилася ця страшна війна. Вічна пам'ять Сергію Івановичу Лифарю — справжньому Герою України. Нехай йому буде земля пухом.
