ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ПОСТАТЬ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу – Тарас Шевченко. Саме він зберіг і повернув народу його голос – українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця.
Шевченко приходить до кожного з нас по-різному: у різному віці, за різних обставин. У творчості Шевченка, у його страдницькому житті відображена багатостраждальна Україна, яка бореться за своє світле майбутнє до сьогоднішнього дня. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. Сьогодні слова великого Кобзаря прозвучали по-новому. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України. «Борітеся - поборете….» Ці слова були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. У дні вшанування великого Кобзаря учні Станіславчицького навчально-виховного комплексу взяли участь у цікавій вікторині «Маловідомі та цікаві факти з життя Т.Г.Шевченка», яка допомогла розкрити ще одну грань величної постаті- невимушеної, з почуттям гумору, невибагливої в кулінарних рецептах. Так, учні дізналися, що великий поет любив справжній український борщ із пшоном та чай, був чепурним у одязі, а традиційний кожух і шапка, в якому його часто зображували- то була просто данина моді. З цікавістю учні переглянули відеокадри про найменше видання «Кобзаря»( менше пів міліметра), пік Шевченка у Кавказьких горах та кратер вулкана Т.Шевченка на Меркурії , дізналися, що дехто з друзів спочатку не вірив у його поетичні спроби і просив зайнятися «роботою»- малюванням, побачили пам’ятники Кобзареві у багатьох країнах світу. До речі, за кількістю монументальних зображень одній людині наш земляк стояв на третьому місці у світі. Учитель української мови та літератури Дядя В.М. розповіла про останнє кохання Тараса. Її розповідь доповнили учні декламуванням ліричних поезій Шевченка. Наостанок учні представили свої ілюстрації до творів поета. Найкращими виявились малюнки Лозової Єви ( поема «Катерина»), Лозової Елли( «Село, і серце одпочине»),Косован Віки («Садок вишневий коло хати» ),Броварської Лізи(«І золотої, й дорогої»),Воронцової Даші ( «Доля»).
Тарас Григорович Шевченко – це вічний вогонь, який ніколи не згасне в серцях українців. А творчість великого Кобзаря – це невмируща і недоторканна святиня, якою гордяться і дорожать усі наші співвітчизники. Ми, нащадки видатного поета, будемо завжди зігрівати у своїх душах той вогник безмежної любові до рідної Вітчизни, який своїми безсмертними творами запалив найвидатніший український поет.
Л.І.Бобошко, директор Станіславчицького НВК
