Свято Масниці в Матусівській громаді
Масниця символізує прихід весни та пробудження природи. Древні слов’яни відзначали “проводи зими” та початок весни і весняного землеробства. В цей день вшановували Сонце, яке несло тепло і пробуджувало природу, тому й готували жертовний хліб, схожий на це небесне світило – млинець. Неможливо уявити собі завершення зими без традиційного тижня, за який кожен справжній українець встигає з’їсти таку кількість смачних млинців, що вистачить на весь рік.
Минулого тижня свято Масниці, організоване працівниками будинку культури та учасниками художньої самодіяльності, святкувала Матусівська громада. Лунали пісні у виконанні Надії Олійник, Ірини Броварської, Лєри Корецької, Анатолія Мойсєєва. Для дітей та вчителів Станіславчицького НВК та Матусівського НВК №2 був організований під’їзд. Діти стали найактивнішими учасниками дійства, вони із задоволенням танцювали, співали, водили танок навколо Масниці. Незмінною традицією свята стало спалення опудала Масниці, як символу минулого року, закінчення зими, приходу весни і сподівань на врожайний рік. Присутні на святі мали змогу посмакувати млинцями з гарячим чаєм. В усіх був гарний настрій, незважаючи на весняну перемінливу погоду. Організатори свята висловлюють вдячність Марині Мірошніченко ,Надії Олійник та працівникам Матусівського НВК №1 за надану допомогу.
А чи знаєте ви, що Масниця – це одне з найдавніших слов’янських свят, тому що бере свій початок ще з дохристиянських часів, у період поклоніння язичницьким богам?
Масниця, Пущення, Сиропуст, Колодій, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Бабське свято, Загальниця традиційне східнослов'янське, у тому числі й українське свято, що відзначається протягом тижня перед Великим постом. Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари, з метою продовження роду.
Перші згадки про масницю в календарях наших предків датуються ІV столітті н. е. Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула у ІХ-ХІІІ століттях, в часи і на теренах Київської Русі.
Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М'ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Центр, схід і південь святкує Масниці, які теж називають Колодієм. В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», наприклад. Масниці це те ж, що Масний, він же Тлустий, Жирний тиждень в багатьох культурах. Західніші реґіони України називають цей тиждень ЗапустиЗапуст, Сиропуст (бо ще можна їсти сир і інший набіл).
В обряді носити Колодку чітко простежується елементи глибинних рудиментів — «законодавцями» були не чоловіки, а жіноцтво. Обряд колодки чи Колодія відзначали напередодні Великого посту — останнього тижня м'ясниць. Це був, власне завершальний термін, коли ще можна було справляти весілля.
Слов'янський обряд передбачав на Масницю дівчатам і неодруженим хлопцям прив'язувати до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час. В цей тиждень старші жінки жартома «карають» тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари і не одружилися. Таким був звичай наших предків — усе живе повинно бути в парі. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в природі.
Неодруженим парубкам чіпляли до ноги колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, квітками. Цю відзнаку парубок повинен був волочити за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок за таку честь, яку вони влаштували для нього. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитись про продовження роду, сприяли пошукам нареченої.
Заміжні жінки у понеділок зранку збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася». Купують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «народженням». Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.
Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.
