День пам’яті жертв голодомору
В Матусівському НВК №1 та Станіславчицькому НВК вшанували пам'ять жертв голодомору. Щорічно цей день відзначається в Україні в четверту суботу листопада.
Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства. Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання озстрілу)».
На відкритій виховній годині, з переглянутого відеоматеріалу, школярі Матусівського НВК №1 познайомилися із страшними сторінками історії України, зрозуміли причини і наслідки голодомору.
На столі рушник, хліб, колоски, запалені свічки. Книжкова виставка «Жнива скорботи» розкрила сторінки страшного лихоліття. Скупі сльози котилася по дитячих обличчях, коли вони чули:
Спіте діти, спіте міцно,
Янгол Божий на порозі,
Вже не буде їсти хтітись,
І не будуть пухнуть ноги.
Натопила маковинням,
Затулила міцно і комин,
І в тумані темно-синім,
Заспіваю колискову:
Спи, синочку, горе-ласко,
Засинай…навіки, доню.
З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували. Голод охопив усю Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.
Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, батьки, спасаючи життя, залишали своїх дітей на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.Урок «Пам’яті і Скорботи» в Станіславчицькому НВК розпочався із виступу вчителя історії Бойка В.І. він провів екскурс у минуле століття, нагадав дітям і вчителям про передумови жахливої трагедії та прокоментував кадри відеофільму «Україна… Голод…». У виступах учнів 5-9 класів бринів непідробний біль за всіма невинно померлими: «Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили небесні й земні, простіть муки і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, небачені від Сотворіння Світу, простіть!»
Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою. Пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає.
Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим. Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував! Тому що ніхто не має права про це забути!
Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!
Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.
Ми також запрошуємо всіх присутніх приєднатись завтра до всеукраїнської акції „Засвіти свічку”, яка відбудеться о 16 годині. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.
Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
