Відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
Відповідно до плану заходів з підготовки та відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 8 травня о 20 годині в приміщенні Матусівського сільського будинку культури відбувся урочистий концерт, який підготували учасники художньої самодіяльності Матусівського та Станіславчицького будинків культури. Щиро і захоплено сприймали глядачі кожен виступ – як дорослих і професійних майстрів сцени, так і зовсім юних, але талановитих жителів громади.
9 травня в селах Матусів і Станіславчик організовані мітинги-реквієми, покладання квітів і вінків до обелісків та братських могил. Присутні жителі сіл вшанували пам’ять жертв Другої світової війни хвилиною мовчання. Матусяни згадали поіменно усіх односельчан, які навічно залишилися на фронтах війни та воїнів, які загинули, визволяючи село від фашистських загарбників – вперше Книга Пам’яті лунала в запису.
Вже 73 роки відділяють нас від незабутнього травня 1945-го. Не одне покоління молоді виховане на зразках мужності і патріотизму, виявлених нашими героями: воїнами-захисниками, підпільниками, в’язнями концентраційних таборів, трудівниками тилу, всіма, хто наближав світлий День Перемоги над ворогом.
Війна… Страшнішого лиха у світі не існує. Це не лише зруйновані міста і села, це, перш за все, понівечені людські долі. Важко навіть уявити, через що довелося пройти всім, чиї долі зруйнувала Друга світова війна. Ніякі історичні довідки, архівні документи, підручники, фільми не в змозі передати усієї сили почуттів і емоцій учасників тих подій: горя і розпачу, болю втрати і звичайнісінького людського страху і болю фізичного. Ми не маємо права забувати це! Історики і політики, аналізуючи події і факти минулого, даватимуть їм свою оцінку, змінюватимуть назви… Та ми маємо пам’ятати, що кожна сторінка воєнного літопису – це людські втрати.
Варто всього лише бути людиною, бути спроможним відчувати людський біль, вміти співчувати, перейматися чужою бідою і болем, аби осягнути серцем і розумом усі воєнні жахіття. Людина має бути вірною навіть своїй пам’яті.
Нерідко доводиться чути слова, що свято це «переводиться». А хто ж, як не ми, його переводимо?
Все підвладне часу і все відходить у минуле – так світ влаштований. Однак, все, що минуло – стає історією, яку людство повинно не лише знати і пам’ятати, а ще й робити висновки.